Присвята
Громи… а може, й не громи?…вози у північ брукувалиі з’їхали на грунт
Навіяв вітер тишу.…тишу.
І гаснуть блискавиці.
Заколоратурила кольорами веселка,закрапала —рудий,фіолетовий,синій.
І от земля відчулатеплінь крокуючого ранку,як річці воду в
Зі сходу…кучугури кучугурили там.
Зі сходуструмкує дим.
Зі сходу горлиця летить —на зяб!
Затріпотіла криламина зяб!
А я прозірний вийшов на Полтавськута на Велику Могилуі —— Е-гей!— Сюди!. . . . . . . . . . . . . . . .
Над країною, над пшеничною,жовтоцвітною, голубиною,піднялись списидимарів.
Та й зашуміла зелена туга —заметушилася.
Пішли по луках перегуки,полинула луна.
Аж до самотнього далекого млинаполинула луна.
А з Криворізькогота Донецькогона степи, на поля Запорізькіїголоси-гудки, ніби повінь нот,та скликали світ під своє шатро.
Чуєш,
Дніпре!…на сході в сум вплелося світло,вплелося світло — в
Коса.
Зі сходу…кучугури кучугурили там.
Зі сходудим!…клаптиками, струмочкамипо голубих полях, з надхмарні,забутим спогадом доби архейської(період гнейсів),клаптиками,
Зі сходудим.. . . . . . . . . . . . . . . .
Ми стали на грунт,на грунт
А
І нас ніхто не переможе.
Ми захлинули простір,і подих вітру (зі сходу вітру)погладив нам
А вам?.
Ах, бризни, кров,бо ми є ви із іншим
Так знайте —біля жердин горить мета,як діамант в гущавині темряви.
Тримаймо стяг міцнішіндустрії-комуни!
Не проза це, а пісня відродження!
Нас не сотні, а мільйонишукають вищих берегівцивілізаційв різноманітних переливахсопілок різних.
Тримайте стяг міцнішіндустрії-комуни!. . . . . . . . . . . . . . .
І зашумів у лісі потяг…. . . . . . . . . . . . . . .
То перший
Галюциную я чи ні?
Зі сходукучугури кучугурили там.
Зі сходуструмкуєдим!______________* Зі сходу світло (латин.)..
