В коксовій пічці
В лютій, палкій
Спеки шаленої
Друзі!
В хвилину цю життя гойдає,
В грудях живець тремтить, плигає,
Мрії, як ті зоряниці,
В повітря стрілою.
Серце
І за
В травах крицевих
Лопату беру
І в пащу… вуглем!
Годую —
З веселим огнем.
І ніби той дощик, що в спеку на мить,
Вугілля у пічці хрумтить, ляпотить.
Парує… Парує… не вірте, що дим,
То чорний, родючий простягся килим,
Каміння — жарини
Агати, рубіни,
І небу подібна лежить бірюза,
Правіш діаманти,
Смарагди, сапфіри,
А там
Й ранкова роса…. . . . . . . . . . . . . . . . .
І ніби
Я весь в каміннях,
І ніби цілий
В коштовній зоряній
На
Горить, тремтить!.
