«Я із жовтоблакиття перший»

Я із жовтоблакиття

На фабричний димар зліз.

Журавлиних пісень моїх

По цехах розставляю — скрізь.

Годувала мачуха-недоля,

Збайстрював мене

І до тебе, матусенько рідна,

Моя крице, прийшов

Низесеньке тобі

І уст моїх вишневий

Нових хвилин підняв медяник,

І з ним — вперед.

По великих шляхах, по майданах,

На бруку міцнім і гулкім,

Ніби з огнищем на Купала Івана,

Я з ним.

Біля мене метушаться,

Скалки від розбитої пляшки,

І співають теж революції,

Зітхаючи у минуле важко.

Тільки ще у кізячім

Під вівсяних ланів лепетень,

Догоряючи хвилясто,

В домовину веснянка бреде.

Зі святами тобі упокій,

Я кохав і тебе, як зірчанку,

Повивав пелюшками

Життєздібності ранком.

Бачу розпач і плач дерев,

Коли росник до тебе підходить,

Та даремно, вже сонце

Цілину на інакші горо?ди.

Не розчеше чорний

Борона мойого натхнення,

Не піду я блукать по

І ловити струмки-теревені.

Ох ти, сонце, блискучий кране,

І у нас верещить у заводі,

Тільки має чорний

І по-іншому котить.

Так співай же, сурмо, в цех

Я із жовтоблакиття перший,

Уловись, синєблузе лице,

У мою журавлиную вершу.