Гулак-Артемовський Петро

Ей,  Хведьку,  вчись
Ей,  схаменись
Так  панотець  казав  своїй  дитині:
Шануйсь,  бо,  далебі,

Чого  цвірінькаєш,  дурний,  чого  голосиш
Хіба  ж  ти  трясці  захотів
Що  заманулося,  чого  ти  не  попросиш,
Чи  сім’ячка,  просця,  пшонця,  чи  то

На землю злізла ніч… Нігде ані шиширхне;
Хіба то декуди скрізь сон що-небудь пирхне,
Хоч в око стрель тобі, так темно надворі
Уклався місяць спать, нема ані зорі,

В  ставочку  Пліточка
Знічев’я  зуздріла  на  удці  черв’яка,
І  так  була  раденька
І  думка  то  була  така,

Писулька до Грицька
Хто Добрість,
Грицьку, нам намалював плаксиву,
Понуру, мов чернець турецький, і сопливу,

Цікавий,  Мовчуна  зустрівши  раз,
Від  чого  голосний  так  дзвін  той  на
Від  того,  що  (коли  не  втнеш  сеї
Всередині,  як  ти,  порожній  він”,-  сказав