Рибка басня

В ставочку Пліточка

Знічев’я зуздріла на удці черв’яка,

І так була раденька!

І думка то була така,

Щоб підвечірковать смачненько:

Ну, дейко! до його швиденько!

То збоку ускубне,

То спереду поцупить,

То хвостика лизне,

То знизу вп’ять підступить,

То вирне, то пірне,

То сіпне, то смикне,

Вовтузиться, ялозиться і пріє,

Та ба!.. та ротеня таке узеньке, бач,

Що нічого не вдіє,

Хоч сядь — та й

Ой горенько мені на світоньку, — мовляє,

За що мене так доля зневажає?

Тим пельку і живіт дала з ковальський міх,

Тим зуби, мов шпички; а нам, на глум, на сміх,

Рот шпилькою неначе простромила!..

Ой правду дядина небога говорила,

Що тільки на світі великим рибам жить!

А нам, малим, в кулак

Так Пліточка в воді на долю нарікає,

А на гачку черв’як все хвостиком киває!..

Черв’як кива — аж ось! Зі

Гульк Щука!.. бовть!..

За удку хіп!

А удка — сіп!..

З води шубовсть в

Ой лишенько! Оце ж як дядина збрехала!..”

Із ляку Пліточка сказала.

І більш не скаржилась на долю пліточок,

За ласенький на удочці шматок:

Що Бог послав, — чи то багато, чи то трошки,

В кушир залізши, їла мовчки!2 листопада 1827 г. рік