Пан та собака казка

На землю злізла ніч… Нігде ані шиширхне;

Хіба то декуди скрізь сон що-небудь пирхне,

Хоч в око стрель тобі, так темно надворі.

Уклався місяць спать, нема ані зорі,

І ледве, крадькома, яка маленька

З-за хмари вигляне, неначе миш з засіка.

І небо, і земля — усе одпочива,

Все ніч під чорною запаскою хова.

Один Рябко, один, як палець, не дрімає,

Худобу панську, мов брат рідний, доглядає,

Бо дарма їсти хліб Рябко наш не любив:

Їв за п’ятьох, але те їв, що заробив.

Рябко на панському дворі не спить всю нічку.

Коли б тобі на сміх було де видно свічку.

Або в селі де на

Маячив каганець.

Всі сплять, хропуть,

А деякі сопуть,

Уже і панотець,

Прилізши із хрестин, до утрені

А наш Рябко, кажу, все спатки не вкладався.

Знай, неборак, ганя то в той, то в сей куток:

То зазирне в курник, то дейко до свинок,

Спита, чи всі таки живенькі поросятка,

Індики та качки, курчатка й гусенятка;

То звідтіль

Махає до овець,

До клуні, до стіжків, до стайні, до обори;

То знов назад чимдуж, — щоб часом

А їх тогді було до хріна на селі),

Щоб москалі, мовляв, не вбрались до комори.

Не спить Рябко, та все так гавка, скавучить,

Що сучий син, коли аж в ухах не лящить,

Все дума, як би то піддобриться під пана;

Не зна ж, що не мине Рябка обрадована!

Як гав, так гав, — поки свінуло надворі;

Тогді Рябко простягсь, захріп в своїй норі.

Чому ж Рябку не спать? чи знав він, що з ним буде?

Заснув він смачно так, як сплять всі добрі люде,

Що щиро стережуть добро своїх

Як ось — трус, галас, крик!.. — весь двір

Цу-цу,

Рябко!.. на-на!.. сюди Рябка

Ось-ось я, батечки!..

Чого ви там,

Стриба Рябко, вертить хвостом,

Неначе помелом,

І знай, дурненький, скалить

Та лиже

Уже ж, бач, — дума він, — не дурне це в

Од самої тобі

Всі панькаються коло мене.

Мабуть, сам пан звелів віддать Рябку

І, що осталося, варене,

За те, що, бач,

Рябко всю божу ніч не

Та гавкав на весь рот, злодіїв

Цу-цу,

Рябко” — ще раз сказав один псяюха,

Та й хап Рябка за

Кладіть Рябка”, — гукнув.

Аж ось і пан

Лупіть Рябка, — сказав, — чухрайте! ось

За що?.. — спитав Рябко, а пан кричить:

Ой! йой! йой! йой!

А пан їм каже:

Не

Не буду, батечку!..

За що ж це честь

Не слухай, — пан кричить, — лупіть, деріть

Деруть Рябка, мов пір’я,

На галас збіглась

Що?.. як?.. за що?.. про що?.. — не знає ні

Пустіть!.. — кричить Рябко. — Не будь я песький син,

Коли вже вдержу більш!..” Рябко наш хоч не бреше,

Так що ж?

Явтух Рябка, знай, все по жижках

Пустіть, швидчій, пустіть!..” — пан на весь рот

Та й з хати сам

Пустіть, — гукнули всі. — Рябко вже

Чим, люде добрі, так оце я провинився?..

За що ж глузуєте?.. — сказав наш неборак.

За що знущаєтесь ви надо мною так?

За що?.. за що?..” — сказав та й попустив

Патьоки гірких сліз, узявшися за

За те, — сказав один Рябкові з наймитів,

Щоб не колошкав ти вночі своїх панів;

За те… але… щось тут… ходім,

Рябко, лиш з хати,

Не дуже, бачу, рот тут можна роззявляти:

Ходім, братко, надвір”.

Пішли.

Се не пусте,

Сказав Явтух Рябку, — оце тебе за

По жижках, бра Рябко, так гарно пошмагали,

Що пан із панею сю цілу ніч не

Чи винен я сьому?..

Чи ти,

Явтух,

Гай, гай!.. — сказав Явтух. — Рябко! ти знавіснів;

Ти винен, бра Рябко, що ніччю розбрехався;

Ти ж знав, що вчора наш у карти пан програвся;

Ти ж знав:

Що хто програв,

Той чорта (не тепер на споминки!) здрімає,

Той батька рідного, розсердившись, програє;

Ти знав, кажу,

Рябко, що пан не буде спати:

До чого ж гавкав ти?.. нащо ж було гарчати?

Нехай би гавкав сам, а ти б уклавсь тихенько,

Забравшись в ожеред, та й спав би там гарненько.

Тепер ти бачиш сам, що мокрим він

Напався на тебе — і, знай, верзе притьмом:

Що грошей вчора він проциндрив щось не трохи,

Що паню через те всю ніч кусали блохи,

Що буцім вчора він грать в карти б не сідав,

Коли б сьогоднішню був ніч хоч закуняв;

Що буцім ти,

Рябко, так гавкав, як собака,

Що буцім по тобі походить ще й ломака;

Що, бачся, ти йому остив, надосолив,

І, бачся, він тебе за те й прохворостив.

А бач,

Рябко, а бач!.. не гавкай, не ганяйсь;

Ляж, хирний, та й мовчи і з паном не рівняйсь!

Чого брехать? нехай наш пан здоровий буде:

Він сам і без собак сю панщину одбуде”.

Послухав наш Рябко поради

Нехай тяжка йому година та лиха,

Сказав, — що за моє, як кажуть люди,

Та ще й мене і бито!

Коли моє невлад,

То я з своїм назад.

Чи баба з воза, — що ж? велика дуже вада!..

Кобилі легший віз, сьому кобила й рада”.

Отак сердега наш Рябко помірковавсь,

Та й спать на цілий день і цілу ніч попхавсь;

Заснув Рябко, захріп, аж ожеред трясеться.

Рябку й не сниться, не верзеться,

Що вже москалики в коморі й на дворі

Скрізь нишпорять, мов тут вони й господарі,

Що вовк ягнят, а тхір курчаток убирає.

Аж тут і надворі туж-туж усе

Цу-цу,

Рябко!.. — тут всі, повибігавши з хат.

Цу-цу,

Рябко!.. на-на!..” — гукнули як на ґвалт.

А наш Рябко тобі і усом не моргає,

Хоч чує, та мов спить і мов

Тепер-то, — дума він, — мій пан всю нічку спав,

Бо не будив його Рябко і не брехав?

Тепер-то він мені свою покаже дяку,

Тепер уже не втре мені, як вчора,

Нехай цуцукають… Мене сим не зведуть,

Поки самі сюди обід не принесуть;

Та ще й тогді, не бійсь, поскачуть коло мене,

Поки візьму я в рот хоч страву, хоч

Цу-цу!.. — сказав іще Рябкові тут Явтух.

Цу-цу!.. — задихавшись, мов з його перло дух.

Ходім,

Рябко!..” —

Еге?

Ходім!.. — Не дуже квапся,

Сам принеси сюди…” —

Іди ж хутчій, не

Ба, не піду,

Явтух!” —

Іди, бо кличе

Сказав та й зашморгнув на шиї він

Чешіть Рябка!” — гукнув.

Аж тут їх щось з

Вліпили з сотеньку київ Рябку в

Лупіть Рябка!” — кричить тут пан, як навісний;

Рябко ж наш тільки вже що теплий та живий.

Разів із шість Рябка водою

І стільки ж раз його, одливши, знов шмагали,

А потім перестали,

Рябко спитать хотів, але Рябків

Був в роті спутаний, неначе путом з лик,

І герготав щось, як на сідалі

Постій, — сказав Явтух Рябкові, — не турбуйся,

Я правду всю скажу: ото,

Рябку, шануйся,

Добра своїх панів, як ока, стережи,

Зарання спать не квапсь, в солому не біжи,

Злодіїв одганяй та гавкай на звірюку.

Не гавкав ти,

Рябко!

За те ж ми, бач, в науку,

Із ласки, з милості панів,

Вліпили сотеньок із п’ять тобі

Чорт би убив твого,

Явтух, з панами батька,

І дядину, і

За ласку їх!.. — сказав Рябко тут наодріз.

Нехай їм служить більш рябий в болоті біс!

Той дурень, хто дурним іде панам служити,

А більший дурень, хто їм дума угодити!

Годив Рябко їм, мов болячці й чиряку,

А що за те Рябку?

Сяку мать та таку!

А до того іще спороли батогами,

А за вислугу палюгами,

Чи гавкає Рябко, чи мовчки ніччю спить,

Все випада-таки Рябка притьмом побить.

Уже мені, бачу, чи то туди — високо,

Чи то сюди — глибоко:

Повернешся сюди — і тута гаряче,

Повернешся туди — і там-то боляче!

Хоч би я тісто вніс псяюсі із діжею,

То б він розтовк і ту над спиною моєю.

З ледачим все біда: хоч верть-круть, хоч круть-верть,

Він найде все тобі хоч в черепочку смерть”.1818