пізно жити
пізно жити - зорі вже на схилі
нових звершень не чекайте, люди
йдіть додому, хвастайте Всевишніх
не чекайте на мою промову
"Всі ви смертні!", як господь говорить
пізно жити - зорі вже на схилі
нових звершень не чекайте, люди
йдіть додому, хвастайте Всевишніх
не чекайте на мою промову
"Всі ви смертні!", як господь говорить
Рассыпав питерские зори,
Где горизонт ещё не спит.
Нева в причудливом узоре
Волной не бьётся о гранит.
Закони “біосу” однакові для всіх:народження, страждання, смерть
Що лишиться по мені: попіл слів моїх,що лишиться по нас: з кісток трава зросте
Лисиці, леви, ластівки і люди,зеленої зорі черва і листяматерії законам піддані незмінним,як н...
Небо, страждаючи, зорі народить,
Муками струсів наповниться Вічність
Мудре страждання
Наших незрілих думок пересічність
Там де зорі блукають парами, П'янко плутаючи небеса. Я знайду тебе, по-між хмарами, Там де ніжність панує й краса.
Там де сонце в прохолоді купається У лісах, будеш Мавкою ти. Все одно не втечеш й не сховаєшся, Я зумію, тебе всюди знайти..
Жили девчонки, не зная войны.
Гуляли с парнями, любимыми.
И рощи шумели и травы росли,
И зори у них были тихими.
Мечтали девчонки, как будут они,
Койт встает на закате, зовет Эммарику;
А леса между ними завалены снегом;
Старый Сивер приподнял холодную пику
И летит на оленях – белесом и пегом
Ясный день мне предвещают зори
Иль к ненастью расстилают дым, —
Русь моя, и в радости и в горе
Верю я, что рос, тобой храним
Белее зори, воздух реже,
Красней и золотей листва
Сквозь почерневших веток — реже
Вновь зори как мимозы стали,
Их золото я полюбил…
По раскаленной глыбе стали
Ритмично молот бил и бил
Вы — зори, зори
Ясно огневые,
Как старое, кровавое вино, —
Пусть за плечами нити роковые