“Небо страждаючи зорі народить”

Небо, страждаючи, зорі народить,

Муками струсів наповниться Вічність.

Мудре страждання

Наших незрілих думок пересічність.

Райдуга, мов терези всесвітні,

На тарілках неземної

Білі сади розгойдавши у квітні,

Виважить наші гріхи і скорботи.

Краплі світанків заграють у листі,

В хмарах відчиняться брами сині.

Будемо світлі, будемо чисті

Ніби народжені тільки нині.

Там, поза хмарами, кров’ю

Небо пливе— мов задумлива мати.

Кров невмируща вливається в трави,

Щоб відродитись і знову страждати.

Мудре

Нічого, крім тебе,

Не освячу степовою росою.

Світлу красу добуваючи з себе,

Ти невситимість гамуєш красою.

Може, колись розпізнає

Правду на дні філософської чаші:

Всесвіт — це

Одвічна

Та, що народжує радощі наші.1966