На Ольшанськім кладовищі в Празі, в місці, де була могила Юрія Дарагана, поховано якусь жінку.
Хрест валяється на стежці.
З часописів 1936 р.
Смаглявість від того вогню,
Грузинські очі, сухість вилиць,
Слова, що цокали і бились,
Продзьобуючи вихід дню.
Раз — орлій клекіт, раз — стріла,
Раз — вірна куля.
І
Не змусив хам
Схилити гордого чола.
Гірська душа зійшла в степи,
Де вітер, і козацькі чоти,
І щось, либонь, від
Кіхота,
Бувало, в постаті тремтить.
Щось старовинне, щось п’янке,
Як пісня, як лицарство й слава,
Щось разом ніжне і тужаве,
Мов криця — тверде і крихке.
І от, ударив
В пориві хижої
Й засипав мертвими
Вогонь очей і ніжність
Лиш десять літ — і вже по всім.
Серця сліпі!
Серця калічні!
Коротка ця хахлацька вічність,
Непевна і гірка, як дим.
