1 min read
Слушать(AI)Присуд
Ані шаблі, ані
Не схрестити в останнім герці:
Та ж камінно-мертва душа,
Те ж безлюбе і чорне серце.
Вже нема хуторів і держав,
Тільки — трупи в житах, тільки —
Та від хрипу кривава іржа,
Що замкнула посинілі
Може, скажеш — зійде!
Проросте!?
Поміж ребрами хат, по
Диким зіллям займається
І регочеться з неба і з Бога.
Диким, древнім монгольським
Необмежена тиша заводить:
Сірим попелом стало
Під огнем степової свободи.
Але сонце не згасло.
Горить,
Незворушне, байдуже тіло,
І освітлює тишу
Летаргічних століть.
Маланюк Євген
Маланюк Євген. 20 января 1897, Новоархангельск — 16 февраля 1968, Нью-Йорк. Украинский писатель и поэт, культуролог-энциклопедист, публицист, ли
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Серпневі строфи
Літо тане, як віск Догоряє підскарбій-серпень Смертна постеля його — золото пізніх плодів Не поспіває строфа вслід легкостопій Евтерпі
Під чужим небом
1 Не треба ні паризьких бруків, Ні Праги вулиць прастарих: Все сняться матернії руки,
Візія
Все, що має статися, вже сталось День тверезий Праця з-під ярма Чи ж почую, як щодений
Біоґрафія
1 Завжди напружено, бо завжди — проти течій Завжди заслуханий: музика, самота Так без шляху, без батька, без предтечі