“Я дві пори в тобі люблю”
Я дві пори в тобі люблю.
Одну, коли сама не знаєш,
Чого ти ждеш, чого бажаєш
Уваги, ревнощів, жалю?
В гірчичнім світлі днів осінніх,
На літо старша, ти ідеш,
Й тече твій погляд темно-синій,
Як вітер в затінку небес.
І час твій берег ще не миє,
І твої губи ще
Дорога давня молодіє,
Де б твій веселий крок не став.
Ти вся — із щастя! і з
Ще не вітається печаль,
Та біль з розлукою німою,
І нелюбові чорна даль.
Я дві пори в тобі
Люблю ту пору благовісну,
Коли до неї, як до пісні,
Свою я голову хилю.
Ця вже пора повільноплинна,
Як біля вогнища в пітьмі,
Де слово пахне, як дитина,
Де вже не скажеш “так” та
Де почалося все
І не поверне навпаки,
Де вже вітаються з
Печалі, болі і роки.
Хоч все те саме: світ осінній,
Прозорість вод схололих
Й той самий погляд темно-синій,
Як вітер в затінку небес…1976
Вінграновський Микола
Другие работы автора
Елегія “ОдійдЕ і вишневі сади одійдУть”
Одійде, і вишневі сади одійдуть, Одійде, і моя біля тебе пора одійде, Не одійде, не знаю, але не одійде, Оте люблене раз на плечі, на щоці, на устах
“Почапали каченята”
Почапали каченятата по чаполоті,каченята-чапенята:сухо нам у роті В білих льолях сплять лілеї,чапленя на чатах Ці лілеї — дрімолеї,а ми — каченята Свого дядька ми приспали,і тата, і маму,діда-качура поклалиспати в красноталу
Зоряний прелюд
В тихім світлі нічних Пахло море вечірнім Вітер хвилі на руки І виносив на берег синій
Вінок на березі юності цикл сонетів
1Твій берег я пройшов, моя ріка Вже згадки дихають в обличчя, наче Вони біжать, ночами-днями повні Мені легка хода їх і