Вінок на березі юності цикл сонетів

1Твій берег я пройшов, моя ріка!..

Вже згадки дихають в обличчя, наче

Вони біжать, ночами-днями повні.

Мені легка хода їх і

Далекі образи спішать мені в безсонні:

Клубочаться, хвилюються,

Гіркі… солодкі… чорні і

Як привиди мальовані ячать!

Вітаю вас!

Ви — творча моя глина,

І я руками серця і

Бентежно виліпив із вас оцей вінок.

Нехай він в бурво океанне плине!..

Пливіте, хато, хмари, і зайці,

І сонце в небі, і зерно в руці.2В душі моїй печаль стоїть неждана,

В проміннях пам’яті — обличчя дорогі.

Душа у кожного прекрасним осіянна,

Бо кожен з них мені не догорів.

Натхнені скромністю і тихою любов’ю,

Вони мені сердечністю цвіли,

Вони були завжди самі собою,

Та з іншими ніколи не були!

Скажіть мені: ви люди чи ви сни?

В душі у вас ні літа, ні весни!

Одна безслідна добрість — боягузтво!

І ні політика, ні генія

Вам ні сердець не палять, ані скронь!

Для вас є ви!

А все навколо пусто!3Печаль моя щаслива і гірка:

Замало друзів, обраних навіки.

Вони живуть, немов пустельні ріки,

Бо часто гинуть в сонці і пісках.

Як берегти мені цілющу вашу воду,

Щоб ви не висохли, не змінювали русло,

Щоб в ваших водах небо не загусло,

Щоб з ваших вод я пив красу й

Це ви мене народжуєте вмить,

Коли в душі сіяння мрії

Або ж коли в мені щось

Я вас із гордості не зможу загубить!..

Хоч у вогні страждань, болінь і

Не тільки друзів — цінять й ворогів.4Переді мною далеч

Лиш оступись, і доля — нанівець!

Тоді сюрчи, як сонний цвіркунець,

Що небо — сіре, далина

Розвиднівсь день!

Мій тихий путівець,

Мій кожен крок Земля благословляє!

Землі не треба стоптаних сердець,

Вагатися доба не дозволяє.

Доріг багато, але шлях один!

Ганьба, хто вибрав стежечку-обніжку:

Людська Земля — це не двоспальне ліжко!

Осліпніть, очі, де зневір’я дим,

Замріть, душі зневірливої схлипи!

Над світом — африканські смолоскипи.5Я вже спішу страждати і любить,

Бо я незчувсь, як небо стало ближчим,

Легкого цвіту срібнокрилі хвищі

Все, чим сміється серце і болить.

І мрії цвіт, і згадок попелище

Усе, чим ти страждаєш у

Чоло моєї долі стало вищим,

І очі долі — дзвони золоті.

І кваплюсь я все зважить, відібрать,

Щоб говорити точно, повнокрило.

Якби життя за мене говорило,

Бажав би я усе життя мовчать:

Творити труд свій, і для мрії жить,

І не спішить страждати і любить.6Весна моя плодами заважніла.

Труснеш — западають, в повітрі стане гук.

Шука священних слів душа доспіла,

Думки — думок, а руки — інших рук.

Щасливий той, хто, і зазнавши мук,

Життя прожив прозоро і натхненно.

Щасливий той, хто серця світлий

Проніс в трагедіях епохи недаремно.

Привіт вам, соки чистої землі,

І вам, вітри великі і малі,

Я вами жив в дорозі до людей!..

Тепер з людьми дорогу простеляю

Щасливий день мій, бо я серцем знаю,

В який народ мій перший плід впаде!7Благословен, хто може не

Міщанство роздивитися ще зблизька,

В чиїм запасі літ майбутніх низка,

Щоб потім вже без промаху палить!

Я так не міг!

Мабуть, моя

Гарячими руками колисалась.

І глиняна моя у квітах

Гарячими руками

Спочатку чув: твій шлях — лише до тина!

А потім чув: ти — гвинтик, не людина!

А зараз чую: гордий і неспинний!

Стають тоді гіркотними години,

Коли стрічаюся з людьми такими я.

Рости й подвоюйсь, гордосте мояі8Доки хода і воля не змужніла,

Доки думки не привітала сила,

Доки земля душі не колесила,

Куди нас тільки мрія не носила!

Я мріяв всіх дівчат перелюбити,

Я мріяв світ для них

І всіх людей надвоє розділити,

Поганим — вмерти, а хорошим —

Блакитні мрії!

Добродійні груди!

Не знали ви, що в світі у

Живуть з колиски мертвородні люди!

Бояться ж інші вмерти від застуди,

А ті бояться жити в білоденні,

Бо думають, що ж завтра з ними буде?!9Скоріш пливи, нова ріко моя!

З глибин твоїх нові зійдуть світання,

І привітаю обережно

Моє сподіване кохання.

Воно устане в першому звучанні,

Воно устане першої весни!..

Ніколи мрії не бувають ранні,

Коли живеш у день такий

Любив я завжди, та любив

Не зміг я покохати довгоплинно,

І дні летять мої в полячливій

І я страждав — й мені навкруг страждали,

І я співав — й мені навкруг співали,

Я світом жив, я жив у боротьбі.10Я встигну долюбить!

Доклясти встигну я!

І встигну я до тих часів дожити,

Коли в польоті вічному

Навчиться вже собою володіти.

Людина я — і день такий

Обов’язок святий мій наближати.

Усе для нього!

Все йому віддати

Від всіх тривог до шелесту трави.

Не буде щастя ні мені, ні люду,

Доки на світі нещаслива

Хоча б одна людина роботяща.

Коли не знаєш, хто ти, з ким, для чого,

Коли в душі ні доброго, ні злого,

Пропаща юність і життя пропаще!11У кожнім дні своя пора світанна,

У кожнім дні поновлення своє.

Нема сердець, які не брала рана,

Яких ніколи біль не обів’є.

Нема таких.

І знаю, що не буде,

Хоч рани різні, як і різні люди,

Та настає той час, коли кругом і

Одним болітимуть людські думки і груди.

Вже ближче туляться до вічності країни,

Що меч несли, що сіяли руїни,

Живі живих потроху пізнають!

Згаса вогонь, і зненависть, і лють,

Бо в кожнім дні своє світання

І в кожнім дні поновлення своє.12Я повен мрій про велелюдну згоду,

Бо дням моїм не буде вороття,

Бо хочу я, щоб на чолі

Світився знак і від мого життя.

Бо там, де я пройшов, удруге не

В слідах моїх земля дуби підніме й трави,

І виплеснуть вони знов силу

Під крила вечорів і під світань заграви.

Спинись, мій крок! — переді мною зрілість,

Пройди по ній на всю свою всесилість,

Щоб аж забила світлом з поглядів моїх,

І камінь оживав, мої зачувши кроки,

І бджоли пили мед з тичинок срібнооких,

І світ поновлений сліди мої беріг.13Я повен дум про серця чисту вроду,

Бо шлях мій — це не тиха божа милість.

Про серце сказано, що з нього на

Думки великі вийшли в повноцілість.

Тому простіть мене за ранню зрілість,

Простіть майбутні помилки сьогодні.

Я завжди щастям міряв нещасливість,

Гарячим днем я міряв дні холодні.

Ми роздоріжжя вчора снили з

Його шляхи — за іншим

Вітрило думки хвилю серця

Я плачу… далі — незглибиме

Мій ніжний друг!

Мій щедрий на тривоги!

У щедрості ж своїй я часто був убогий…14Переді мною далеч океанна,

Мов задум ще не здійснених

Усе попереду — любов, і цвіт, і день,

І мла, і ніч, і паморозь-туманна.

Попереду народження й прощання,

Попереду минучість й неминучість,

Шумить мені годин бистротекучість,

Шумить мені не перша, не

Колись увечері за роєм бджіл

Мій батько біг з відром води по кручі,

Полив їх… впав… у вулик

Колись увечері додолу падав

І вітер листя підбирав і

Було красиво все, і мудро, і співуче…15Твій берег я пройшов, моя ріка!..

В душі моїй печаль стоїть неждана.

Печаль моя щаслива і гірка

Перед! мною далеч океанна.

Я вже спішу страждати і любить

Весна моя плодами

Благословен, хто може не спішить,

Доки хода і воля не змужніла.

Скоріш пливи, нова ріко моя!

Я встигну долюбить, доклясти встигну я!

У кожнім дні своя пора світанна.

Я повен дум про велелюдну згоду,

Я повен дум про серця чисту вроду

Переді мною далеч океанна…1956

0
0
196
Подарок

Вінграновський Микола

Стихи Вінграновського Миколы. 1936—2004. Советский и украинский писатель-шестидесятник, кинорежиссёр, актёр, сценарист и поэт. Заслуженный деяте…

Другие работы автора

Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий

Сегодня читают

Любовные грёзы юности моей
ДРУЗЬЯМ  ЮНОСТИ посвящается
Мольба моя к тебе
Я любила его бороду
Ryfma
Ryfma - это социальная сеть для публикации книг, стихов и прозы, для общения писателей и читателей. Публикуй стихи и прозу бесплатно.