1Твій берег я пройшов, моя ріка!..
Вже згадки дихають в обличчя, наче
Вони біжать, ночами-днями повні.
Мені легка хода їх і
Далекі образи спішать мені в безсонні:
Клубочаться, хвилюються,
Гіркі… солодкі… чорні і
Як привиди мальовані ячать!
Вітаю вас!
Ви — творча моя глина,
І я руками серця і
Бентежно виліпив із вас оцей вінок.
Нехай він в бурво океанне плине!..
Пливіте, хато, хмари, і зайці,
І сонце в небі, і зерно в руці.2В душі моїй печаль стоїть неждана,
В проміннях пам’яті — обличчя дорогі.
Душа у кожного прекрасним осіянна,
Бо кожен з них мені не догорів.
Натхнені скромністю і тихою любов’ю,
Вони мені сердечністю цвіли,
Вони були завжди самі собою,
Та з іншими ніколи не були!
Скажіть мені: ви люди чи ви сни?
В душі у вас ні літа, ні весни!
Одна безслідна добрість — боягузтво!
І ні політика, ні генія
Вам ні сердець не палять, ані скронь!
Для вас є ви!
А все навколо пусто!3Печаль моя щаслива і гірка:
Замало друзів, обраних навіки.
Вони живуть, немов пустельні ріки,
Бо часто гинуть в сонці і пісках.
Як берегти мені цілющу вашу воду,
Щоб ви не висохли, не змінювали русло,
Щоб в ваших водах небо не загусло,
Щоб з ваших вод я пив красу й
Це ви мене народжуєте вмить,
Коли в душі сіяння мрії
Або ж коли в мені щось
Я вас із гордості не зможу загубить!..
Хоч у вогні страждань, болінь і
Не тільки друзів — цінять й ворогів.4Переді мною далеч
Лиш оступись, і доля — нанівець!
Тоді сюрчи, як сонний цвіркунець,
Що небо — сіре, далина
Розвиднівсь день!
Мій тихий путівець,
Мій кожен крок Земля благословляє!
Землі не треба стоптаних сердець,
Вагатися доба не дозволяє.
Доріг багато, але шлях один!
Ганьба, хто вибрав стежечку-обніжку:
Людська Земля — це не двоспальне ліжко!
Осліпніть, очі, де зневір’я дим,
Замріть, душі зневірливої схлипи!
Над світом — африканські смолоскипи.5Я вже спішу страждати і любить,
Бо я незчувсь, як небо стало ближчим,
Легкого цвіту срібнокрилі хвищі
Все, чим сміється серце і болить.
І мрії цвіт, і згадок попелище
Усе, чим ти страждаєш у
Чоло моєї долі стало вищим,
І очі долі — дзвони золоті.
І кваплюсь я все зважить, відібрать,
Щоб говорити точно, повнокрило.
Якби життя за мене говорило,
Бажав би я усе життя мовчать:
Творити труд свій, і для мрії жить,
І не спішить страждати і любить.6Весна моя плодами заважніла.
Труснеш — западають, в повітрі стане гук.
Шука священних слів душа доспіла,
Думки — думок, а руки — інших рук.
Щасливий той, хто, і зазнавши мук,
Життя прожив прозоро і натхненно.
Щасливий той, хто серця світлий
Проніс в трагедіях епохи недаремно.
Привіт вам, соки чистої землі,
І вам, вітри великі і малі,
Я вами жив в дорозі до людей!..
Тепер з людьми дорогу простеляю
Щасливий день мій, бо я серцем знаю,
В який народ мій перший плід впаде!7Благословен, хто може не
Міщанство роздивитися ще зблизька,
В чиїм запасі літ майбутніх низка,
Щоб потім вже без промаху палить!
Я так не міг!
Мабуть, моя
Гарячими руками колисалась.
І глиняна моя у квітах
Гарячими руками
Спочатку чув: твій шлях — лише до тина!
А потім чув: ти — гвинтик, не людина!
А зараз чую: гордий і неспинний!
Стають тоді гіркотними години,
Коли стрічаюся з людьми такими я.
Рости й подвоюйсь, гордосте мояі8Доки хода і воля не змужніла,
Доки думки не привітала сила,
Доки земля душі не колесила,
Куди нас тільки мрія не носила!
Я мріяв всіх дівчат перелюбити,
Я мріяв світ для них
І всіх людей надвоє розділити,
Поганим — вмерти, а хорошим —
Блакитні мрії!
Добродійні груди!
Не знали ви, що в світі у
Живуть з колиски мертвородні люди!
Бояться ж інші вмерти від застуди,
А ті бояться жити в білоденні,
Бо думають, що ж завтра з ними буде?!9Скоріш пливи, нова ріко моя!
З глибин твоїх нові зійдуть світання,
І привітаю обережно
Моє сподіване кохання.
Воно устане в першому звучанні,
Воно устане першої весни!..
Ніколи мрії не бувають ранні,
Коли живеш у день такий
Любив я завжди, та любив
Не зміг я покохати довгоплинно,
І дні летять мої в полячливій
І я страждав — й мені навкруг страждали,
І я співав — й мені навкруг співали,
Я світом жив, я жив у боротьбі.10Я встигну долюбить!
Доклясти встигну я!
І встигну я до тих часів дожити,
Коли в польоті вічному
Навчиться вже собою володіти.
Людина я — і день такий
Обов’язок святий мій наближати.
Усе для нього!
Все йому віддати
Від всіх тривог до шелесту трави.
Не буде щастя ні мені, ні люду,
Доки на світі нещаслива
Хоча б одна людина роботяща.
Коли не знаєш, хто ти, з ким, для чого,
Коли в душі ні доброго, ні злого,
Пропаща юність і життя пропаще!11У кожнім дні своя пора світанна,
У кожнім дні поновлення своє.
Нема сердець, які не брала рана,
Яких ніколи біль не обів’є.
Нема таких.
І знаю, що не буде,
Хоч рани різні, як і різні люди,
Та настає той час, коли кругом і
Одним болітимуть людські думки і груди.
Вже ближче туляться до вічності країни,
Що меч несли, що сіяли руїни,
Живі живих потроху пізнають!
Згаса вогонь, і зненависть, і лють,
Бо в кожнім дні своє світання
І в кожнім дні поновлення своє.12Я повен мрій про велелюдну згоду,
Бо дням моїм не буде вороття,
Бо хочу я, щоб на чолі
Світився знак і від мого життя.
Бо там, де я пройшов, удруге не
В слідах моїх земля дуби підніме й трави,
І виплеснуть вони знов силу
Під крила вечорів і під світань заграви.
Спинись, мій крок! — переді мною зрілість,
Пройди по ній на всю свою всесилість,
Щоб аж забила світлом з поглядів моїх,
І камінь оживав, мої зачувши кроки,
І бджоли пили мед з тичинок срібнооких,
І світ поновлений сліди мої беріг.13Я повен дум про серця чисту вроду,
Бо шлях мій — це не тиха божа милість.
Про серце сказано, що з нього на
Думки великі вийшли в повноцілість.
Тому простіть мене за ранню зрілість,
Простіть майбутні помилки сьогодні.
Я завжди щастям міряв нещасливість,
Гарячим днем я міряв дні холодні.
Ми роздоріжжя вчора снили з
Його шляхи — за іншим
Вітрило думки хвилю серця
Я плачу… далі — незглибиме
Мій ніжний друг!
Мій щедрий на тривоги!
У щедрості ж своїй я часто був убогий…14Переді мною далеч океанна,
Мов задум ще не здійснених
Усе попереду — любов, і цвіт, і день,
І мла, і ніч, і паморозь-туманна.
Попереду народження й прощання,
Попереду минучість й неминучість,
Шумить мені годин бистротекучість,
Шумить мені не перша, не
Колись увечері за роєм бджіл
Мій батько біг з відром води по кручі,
Полив їх… впав… у вулик
Колись увечері додолу падав
І вітер листя підбирав і
Було красиво все, і мудро, і співуче…15Твій берег я пройшов, моя ріка!..
В душі моїй печаль стоїть неждана.
Печаль моя щаслива і гірка
Перед! мною далеч океанна.
Я вже спішу страждати і любить
Весна моя плодами
Благословен, хто може не спішить,
Доки хода і воля не змужніла.
Скоріш пливи, нова ріко моя!
Я встигну долюбить, доклясти встигну я!
У кожнім дні своя пора світанна.
Я повен дум про велелюдну згоду,
Я повен дум про серця чисту вроду
Переді мною далеч океанна…1956
