Я хочу на озеро Світязь,в туман таємничних лісів.
Воно мені виникло звідкись,у нього сто сот голосів.
Воно мені світить і світить,таке воно в світі одне.— Я Світязь, я Світязь, я Світязь!
Невже ти не чуєш мене?!
І голосом дивним, похмурим,як давній надтріснутий дзвін:— Батурин,
Батурин,
Батурин! —лунає мені навздогін.
Я річку побачила раптом.
Питаю: – А хто ж ти така?— Я Альта, я Альта, я Альта! —тонесенько плаче ріка…