Стояла груша зеленів лісочок

Стояла груша, зеленів лісочок.

Стояло небо, дивне і сумне.

У груші був тоненький голосочок,вона в дитинство кликала мене.

Ми з нею довго в полі говорили,не чули навіть гуркоту доріг.

Мої важкі, мої щоденні брилистарий Сізіф тим часом постеріг.

Стояли ми одна супроти одної.

Ні з чим не крились, не хотіли йти.

Вона боялась осені холодної,а я боялась шуму й суєти.

Удвох ми з нею слухали зозульку.

І хмари йшли, як нетутешній дим.

Сізіф курив свою гіркущу люльку,йому хотілось бути молодим.