Вода в ставку блищала запитально:навіщо ліс згущає клейкоту?
Дерева відбивались не дзеркально,а нурилися листям в
Рибалка в дно впирався головою,сорочку жабуринням зеленив,і покліпом малюнок цей стирався,розпечені кипіли
І хмара підіймалася хвиляста,на міріади крапель розкладавсьі ліс, і хмари, й дзеркало скалчасте,дрібнилось зриме, розпадався
У спогадах теж сталості немає,міста на краплі розбира туман,миттєвостей летючих люта зграяроздзьобує, кров випиває з
Від світла позосталась біла кістка,з вокзальних літер височився зміст,і пам’ять запізніла, наче звістка,не впізнавала проминулих літ.
Тут табір був — суцільні дні та ночі,і вежі, і доглядники, й
Стоячу воду не пронурять очі,не вирине забуте з пустоти.
Мов головою вперся в мул холодний,і дзеркало скипає, як окріп.
На вигук озивається безодня,і берег витікає із-під стіп…***
