За мотивами казки

В продухвині вікна, ув ополонці зорусиніє глибина фарбованого моря,і чайок пелюстки, біліючи, не тонуть,дрібненької луски у мене жмені повні:долоні розтулив — всеможна щезла щука,нічого не зловив, хоч срібла повні

Стоїть холодна піч, облуплена до глини,та в ополонках віч виблискують

Втішаючи мене — дурненького Омелька —в долонях кит сяйне,а не сніття

Раденький, бо дурний, що щастя превеликедобуду з глибини відерцем, зшитим з

Не випущу, о ні! його я вже ніколи,нехай воно мені схотінки всі

На пучках перебрав те, що мені потрібно:— Літа! — я їх вже мав… — Достаток!— в жменях срібло…— Любов! — я мук зазнав… — Життя!— зника

Надії на плаву, як чайок

Радію, що живу, задивлений в глибини…***