Я жив як усі і багном сьогодення не гребаврослинно по вуха захряснувши в ньому бо знав щодерева вростають корінням у землю та гіллям у небой дороги понука гостріш відчувається в
Я жив як усі у блюзнірство традицій по рота улізшиі спостерігав здерши разом з лицем очі із головияк віра руйнує матерію в душі сузір’я зліпившиале не стає невмирущість амеби безсмертям
Я жив як усі у рутині руїн по колінаі всесвіту куля чорнюща котилась в нікудиколесами вбита планета Земля оберталась невпиннопривчившись природньо сприймати усі неприродні
Я жив як усі ми у бовтанці гасел і закликів шаловчепившися в дзигі розжарені оскаженілих галактикі лиш одна гадка мене на тих дисках трималащо кожна людина то є все ж не підсумок — натяк.
