Крик та луна

Змикались міцночорні мацавки імликрізь них точились миу небовони висмоктували насаж до нейронів днавтекла злякавшись ошелешена лунаіз небаалезоравши ночі перелігсамотину із себе вичавив наш криктаки зробивши крокдо гомону зіроккрізь небоі довго руку подававнімій луніале вона сховаласьв теплому багніпід небомй вигадувала там собі богівякі не малираненосних голосіва крик зникавза небом.