Не для людей тієї слави

Не для людей, тієї слави,

Мережані та

Оці вірші віршую я.

Для себе, братія моя!

Мені легшає в неволі,

Як я їх складаю,

З-за Дніпра мов

Слова прилітають.

І стеляться на папері,

Плачучи, сміючись,

Мов ті діти.

І

Одиноку

Убогую.

Любо мені.

Любо мені з ними.

Мов батькові

З дітками малими.

І радий я і веселий,

І бога благаю,

Щоб не приспав моїх

В далекому краю.

Нехай летять

Легенькії діти.

Та розкажуть, як то

Було їм на світі.

І в сім’ї веселій

Дітей привітають,

І сивою

Батько покиває.

Мати скаже: бодай

Діти не родились.

А дівчина подумає:

Я їх

Друга половина 1848,

Косарал]