А що ж ти пригадаєш чоловіче


Пізнав же і ти часу повну всевладність,проклюнулось знову в долоні зерно,і жорна гуркочуть давно безпорадно,і камінь зітерся

На що ти спроможен?

Продовжитись родом,звести кам’яницю і мур змурувать?

Назовні мов тверднеш, хоч трухнеш зісподу,торкнулась чола незгладима печать.

І слід п’ятипалий у тебе на шкірі,а очі злинялі не бачать вже змін,і тінь свою котиш, мов камінь, під згірок,і протяги б’ють із потрісканих

Але в заклопотах своїх цілоденнихвідгониш ти думку уїдливу пріч:— Марнота, марнот… та то не для мене:фундамент воздвиг я на кілька сторіч.

Дай Бог би здоров’я, то й схрон змурував би,на случай чого — заховавсь і … мовчок;для склепу скупав вже і скаби, і штаби,сталевий засув і пудовий замок.

Геть все передбачив: води повна бочка,свічки парафінові, бак для нужди… —… Та час, що летів на кленовім листочку,весь світ обігнув і заглянув сюди.

І неначе клеймо на чолі тобі випік:листок п’ятипалий — ні стерти, ні

Щоб знав ти, що вік твій для тебе великий,а вітер дмухне, і-і-і… душа

Радій же, бо маєш єдину можливість,як нитки в основі, життя перебрать, —знайти отой день чи то вузлик щасливий,аби неквапливо його розв’язать:криничка у лузі, хмарки,

Воскликнуть: — О небо, яка благодать!***

Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий