Традиційне
Мов птичий заплідок — жовток утягую у себе.
І дух, і сміх, і рух, і крок,і біль твій — в цямри ребер.
Краду з очей я світла мить — зашпилюю, мов голку,у своє серце — хай дзвенить, гуляє хай осколком.
І непритомна моя плоть, і стислось «я» у крапкутак, наче сотворили її лише на
І непомітний у юрмі, так, наче кимсь забутий,мовчу, бо звуки всі німі, на язиці —
Штовхають, топчуть, мелють, трутьі шарпають на
Лише осяде каламуть — знов сяєш непороччям.
І риска світла у тобі, немов сталева
Мовчи, не рухайсь — світлий більроздвоїть губи
Не рухайся, не розчиняйсь, не променись, не
До краплі іскорки стискайсь, до зникнення у
Пітьма… Розплющусь — і неманікого… Сам як палець.
Лиш голка голку перейма і серце мені жалить.
І вже нашпилений на біль(на грудях крапля крові)кружляєш в небі голубім,а тінь же — нерухома.***
Павло Мовчан
Other author posts
Втеча
Бралось за північ Вулиця спала Листя, розтерте на порох, куріло Світло в вітрині хололо, мов смалець,глянув — наозирці шибка летіла
Проступаючі малюнки
Він горілиць лежав, розплющений повітрям,за межами очей закруглювався світ,і від тепла, що в тілі, западина гранітнарозширювалась, глибла поволі, наче А під вагою тіла стискалося коріння,і карлючки торішні, прошилюючи спину,торкалися болюче н...
Взаємне віддзеркалення
Тебе я всюди, світло, бачивлетючим, ніжним та гарячим У шибку ночі лунко стукав,порізавши об неї руки Ти ж, розгубивши пір’я біле,від мене далі відлетіло І обернулося на віскте пір’я, що в долонях ніс
“У попелі білім в руйновищах білого царства”
У попелі білім, в руйновищах білого царства,немов погорільці, дерева зчорнілі стоять,і п’яний іде, по черзі вітається: Здрастє», —частуючи щедро книшами дерева підряд Він дійде до хати, якої давно не існує,і знайде у попелі синій гартова...