Тяжіння
Приручений вітер слухняно зі мною ішов через степ,куйовдив волосся уже не густеі слід замітав — лишався хвилястий пісок, —лише б не запікся важкий, переходжений крок.
Розмлоєна пахла земля глибиною,і час розкривався, мов скойок долоні,аби показати на хвильку перлину зерниниі визначить сенс прожитої кожної днини.
І щоб повернутись назад, де паслися коні зелені,щоб слід полишити, набрав я землі повним-повні кишені,та вітер під лікті мене піднімав, і розвіював порох,і вузлики дат розпускав, і пам’ять прозорив:хто ти, звідки, навіщо, куди?
Не питайся, бо тут був завжди,був ти всюди усім одночасно,через те й почуваєшся щасноі злетиш, мов дрібна порошина,поки простір тебе не зупинить.
Адже простір — то пам’ять про час, —він завжди віддзеркалює насгрудомахою, шляхом, стеблом, борозною,аби душу твою, як зернину, роздвоїть,розчахнуть пополам твою плоть обважнілу,щоб одна половина д’землі,а інша — до неба довічно тяжіла.***
Павло Мовчан
Other author posts
Сутіч
Ти —жрець… у чунях… при Стоять боввани І дивляться у небо тупо;об’їждчик скаче на З дороги геть
Віддзеркалення “Мій відбиток наче гальку”
Мій відбиток, наче гальку, дошліфовує вода,і виплутується чайка, бо зелена бородарозпустилась за водою — в ній краснопери живуть Чорні хмари наді мною — шерхлювать мене почнуть Всі зазубрини вже знято, вже гладенький, наче скло,лише губи...
“Рійба комарів в надвечірнім промінні”
Рійба комарів в надвечірнім промінніізнов обіцяла днину погожу,і час мовби був віковічним, незміннимі вимагав хіба що продовжень Навіть в канаві синя крижина,пляшка порожня, жовта бляшанкасвідчили вічність життєвого чину,що не обмежувавсь ніч...
Дві росяні краплі
Лопушана долоня виважує чисту краплину,успадковану з ночі — цей скарб над скарби;як і ти, я стою нищуном коло тинуі стискаю у жмені таку ж крапелину,а над нами кружляють хапкі голуби…— Мамо, нащо ота жалива кругом хати,дерев’яні шеренги, бундючний...