Вже день затулений березою.
Яка навстіжність!
Ніч близька,і рогозою жовтолезоюузброїлась моя рука.
Не підпущу, хай крик відкотиться!
Поставлю свічку на
Та в’яже ніч-невідворотицяповісмо скрадливих доріг.
Не промине, як чуже свято,надійде, стане — лий вогоньтонкою цівкою вкруг хати,навколо імені свого.
І чуєш, як в твоїх засікаху ланці в’яжеться зерноі цівко витікає з віконв посуді зморене вино.
І за переблиском пожежнимніч не закінчувалась днем,а спалахом, як і належить,летючим високо вогнем.***
