1 min read
Слушать(AI)Далеке-дитяче
Вогнем смичка обпалено горшки,в затишку срібному цвіркун снує кубельце,на конях синіх ручі дітвакидо ставу йдуть — брязкотить відерце.
Вишнева спіль на глиняній стіні,химерна тінь — то сутінь на коні.
А стукіт кутий! — в сіно загрібайсяабо очима в небо розростайся.
Солодкі губи, бо солодкий страхведе до згуби під відкритий дах.
Там срібна нитка, довга, шовкопрядна,вже обвива… Я — кокон безпорадний.
Мохнаті ноги ходять там і тут,рогів цапиних роговіє жмут,а сіно, наче решето, діркасте:із нього можна випасти й пропасти.
І подоросліть можна до світанку,коли усе прозоріє, як склянка.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
З косою по траву
Росте трава, не знаючи чому,втішаючись єдино своїм зростом,пронозить камінь, виповза на мур,корінням маца перетлілі кості Росте трава, не знаючи куди,на косогір видряпуючись вперто,і визирає клоччя бородиіз щілин жител, замкнутих стоперсто<br...
Карбівник
Збігає життя, проходять і дні спотикальні Лежить, мов наріжник терпіння, спростований камінь,байдужий до часу, глухий саморослий,укотре, укотре об нього душа спотикається На ньому чи з нього підносився погляд далекий,білились полотна, і ...
Вічна основа
З циклу Ти вишита була на Коли ж угору руки підіймала,тріщала заполоч — махала ти мені,а я був тінню — рухавсь по стіні,поволі наближався до Та застережливий, розпачливий твій рухрвав полотно — утворювалась дірка,тріщав і зір, і роз...
Вступ
Чому два словники — небесний і земний — пронизують мене, як дві тугі струни, в мені бринять напружено й безладно? Але земний словник потовщується владноі голосом лунає називним.
