Сад має обличчяупиря, хоч починаєцвісти, напух відтиші, як від крови, якгуби, посиніло йогокаміння, простягає до шиїсвій грунт, покорчений, якпальці, як очі,вирячені його круглі квіти.
Ніщо не знаходитьсяза ним, ніхтоне наказав йомуз’явитися, тільки трилітери значить йогоназва, і мороз іде пошкірі, коли думати про неї.
