А
О
І»,
Й
В У
У
Волохатий звук гобояходить вперто за тобою,та не тане віск у вухах,хоч труба жарінням жбуха.
Крок вимірює хвилини,в землю втоптує вуглини,хилитається між стін,як вагадло — гостра
Не відтвориш, не повториші не витрубиш той крик,що запікся згустком крові,припечатавши язик.
Галасливе марнославство,тиха хтивість на смичку —перебарвлюєте настрій,та на душу хилитку.
Ох, навіщо всі ці звуки,струни, здвоєні баси,якщо ширші за розпукудва дитячі голоси!
Сміх гармошки розсипавсяна золочених губах,раптом постріл ситим басомспалахнув і не потах.
Раптом дзеркало повітряпотрощилося ущент:віск гарячий — жовтий вітері рушничний інструмент.
Запечатався навічнослух у пам’яті стільник —в ньому ж тиша потойбічна,що пекучіша за
Ой, не хукайте у труби, —не роздмухаєте слух,для якого звуком згубишарудить найлегший пух.***
