Земні дарунки
В безтурботному дозвіллідень проходить… і
Райські яблука дозрілірвеш без страху-каяття.
Знехотя губами ловишягід китицю вабкуі напоєм яблуковим(що в тоненькому струмку)спрагу втолюєш палку.
Хто там копієм скородитьперелоговий шпильок,урожайно йому вродитькарлючиння та пісок.
Він, дивак, того не знає,що вже простору немає:все з усього випливає,час спростовано давно.
Є дозвілля і
Світ — немов діжа порожня,а розчина в ньому — ти,і з тобою все тотожне:порошина кожна — ти;сонце, зорі і світи —ти!
Все постало з твого лона,тим-то щедро користаймедом, сонцем, виногроном;повзай поповзом, літай,деревом рости розлого,падай каменем згори,глянь, по всіх-усіх дорогах —світ несе тобі дари:вовчі ягоди, крушину,синій камінь, блекоту,печерицю світло-синю,невимовну гіркоту.
Рівне, гостре, кругле, гнуте,всі відтінки, кольори,повні пригорщі цикути —не замислюйся, бери!***
Павло Мовчан
Other author posts
Зустріч у полі З циклу «Відлуння війни»
З циклу Відлуння О Стоїть вінценосна суха бугила,зберігши минуле величчя
“Прибились сплесками прихлюпалися гулом”
Прибились сплесками, прихлюпалися гулом,обезтілесніли, легенькі, мов відлунок,лягли в ногах повільненько, заснулидалекі ночі, ночі Тріщить вогонь, нічна фуркоче прядка,кругліє яблуком на покуті лампадка,і шибка деренчить розслабла, як струна,...
“Край тіні власної ти матінко сидиш”
Край тіні власної ти, матінко, сидиш,покрай життя, покрай своєї долі,і зеленіє в затінку спориш,і високо тобі, як на престолі І все ти бачиш, все до білоти,до мого смутку, до рубця на тілі —все бачиш ти, все чуєш серцем ти,проламуючи простір<...
По цей бік явини
Зріднився, зодностайнивсь, І поштовхи відчув земні у тілі Підносивсь дух, а тіло бгалось вниз,і прибувало світло Цвітінням стать, білінням