Що ви знайшли на небесних купинах

Хвилею зору небо схитнулось,східності хмари збігали униз.

Прогуркотіло, мов бочка, минуле,ти ж при падінні на мить зупинивсь.

Там на горі, де громи дозрівають,скрапують в небо вишні рясні,крізь намальовану браму до раюстрадницькі видно обличчя

Колір земний, а з очей б’ють джерельця,в борознах зморщок запіксь чорнозем,—мов на монетах, образ зітерсяі очисним пожолобивсь

Боже!

Чому ж ви — невтішені й досі?

Може, тривають й там муки земні?..

Тільки ж безликі ви вже й безголосі —ваші страждання я бачу вві

Бачу у дранті зотлілім вас в полі,устілки виткнулись з рваних чобіт…— Тату! — гукаю…— Мамо! — Та голосмій не сягає в заобрійний

Вас упізнав я по згорблених спинах,стерті ж обличчя, немов

Що ж ви знайшли на небесних купинах?

Яблука райські?

Гнилі буряки?

Скрапує вишня зрілою кров’ю —важча щохвилі тіло моє.

Падаю в небо сторч головою —голос від мене на вік відстає…***