Зживаю душу всю до порошинки,зживаю власну душу, як
Кров вистудив…життя своє
Що тобі,
Боже, в судний день скажу?
Що словоблудив, потакав слухняно,підспівував і в чарку підливавмерзотнику, з яким братався п’яно,що вигиналася душа моя крива?..
Хіба лише собі тоді я шкодив,як вимовляв закляття:
Коли ховав правдиве все насподі,і чув брехню, і бачив кривду скрізь?
І світ потворив словом та мовчанням:паплюжив землю, криниці
Твій,
Боже, суд відбувся, та питанняя утопив в багнюці марних слів.
Твій суд відбувсь.
Та вирок чинність втратив:усі живі… І ви брешіть, брешіть…супроти серця на сорочці м’ятійлиш пляма позосталась від душі.***
