Не поет — бо це ж до болю мало,
Не трибун — бо це ж лиш рупор мас,
І вже менш за все —
Кобзар Тарас“,
Він, ким зайнялось і запалало.
Скорше — бунт буйних майбутніх рас,
Полум’я, на котрім тьма розтала,
Вибух крові, що
Карою на довгу ніч образ.
Лютий зір прозрілого раба,
Гонга, що синів свяченим
У досвітніх загравах —
З дужим хрустом випростали крижі.
А ось поруч — усміх, ласка,
І садок вишневий коло хати.
