Привітання життя
І день і вік однаково минають.
Не задержатьнам хвилі.
Кожна мить знов родить другу мить,і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа,час виростає й меж не має й нас німить.
Так на минулого й майбутнього раменахповішено, мов плахту, долю нашу.
Ми — ланцюга поодинокі звена,ми — відтинок малий зі стрічки часу.
Це наших днів звичайна тут дорога,не падає ніщо до безвісті води.
Віддати треба нам життю щомога,а треба кожному, ще поки молодий.
Тепер ще квітка дійсності надією цвіте,не кидає ще тіні дерево зневіри.
Хоч знає, що морози, серце вірує протеі ліктями ужитку правди ще не мірить.
Для молодих плечей легкий є неба в’юк,в одноманітності не явиться нам позіх.
О, не словами уст, але словами рукспівати будем пісню на житті порозі.
Вітай життя!
Що більш даєш, і щастя, і красу,і сум, і горе.
В мені юний пал не вмер ще.
Вітай життя!
І на привіт тобі я понесум’яке, та в панцир крицевий закуте серце.
Антонич Богдан-Ігор
Other author posts
Вишні
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко Моя країно зоряна, біблійна й пишна,квітчаста батьківщино вишні й соловейка Де вечори з євангелії, де світанки,де небо сонцем привалило білі села,цвітуть н...
Віщий дуб
Сніг зеленіє в світлі ночі,сніг блакитніє в світлі дня Цей дуб — то дерево пророче,корява ліра з його пня Сніг попеліє в сірий вечір,щоранку у вогнях цвіте Із рани сонця кровотечіб’ють в царство снігу золоте
Зима
Кравці лисицям хутра шиють,вітри на бурю грізно трублять О боже, стережи в завіюі людські, і звірячі кубла У сто млинах зима пшеницюна сніг сріблясто-синій меле Назустріч бурі ніч іскриться,провалюючи небом села
На шляху
Обплетений вітрами ранокшугне, мов циганя з водиі на піску кричить з нестями,обсмалений і молодий Ріка зміяста з дном співучим,хвилясто хльостають вітри,і день ховає місяць в кручу,мов у кишеню гріш старий Клюють ліщину співом коси,дзвен...