Надходить буря.
Сиві вільхив тривозі туляться до себе.
Щоб відідхнути, просить пільги,хоч на хвилину, в багрі небо.
Мов стовп, піднявся вихор тричі,і сяють блискавки, аж макичервоні сплющують зіниціі клоняться хорунжим ляку.
Кларнетів схлип, і вітру помах,і виє лис — нічний астроном.
Червона неба папіломапрорізана, мов бляха, громом.
Це з-понад бурі безкрай вільний,схилившись, риє в хмарах ями.
Тоді слова швидкі й доцільні,мов леза, схрещую з громами.
