1 Ніч темна, олив’яна, зимна, люта, чорна,лиш вітер обертає хмар важенні жорна.
Лиш срібна смерть іде в садиби на жнива,й кугикає кугач, лулукає сова.
Мов кінь, в розгоні вихор перед прямом брамистає, й скрегочуть ланцюги й дубові трами.
Та рвучий подув торсає похмуру тінь,що сволоком втекти не хоче в далечінь.
Як сяйво місяця з-за хмари піднеслось,бач: перед брамою стоїть самітний хтось.2
Незнаний приятелю мій, навіщо ждеш,задивлений в покрівлю хмурих, сивих веж?
Навіщо неспокійний зір підносиш
Я жду, бо замкнене за брамою є
Як довго, гей, як довго, сірий друже, ждеш?
Чи день, чи два, чи три, чи, може, тиждень
Не тямлю вже, як довго; від безвічних літ,вже відколи колишеться на осі
Скажи твоє імення, брате мій, що ждештак довго, довго, цілий вік безмеж,що навіть згорбилась тобі з утоми спина.
Скажи твоє йм’я!” —
Моє ім’я… людина”.
