3 min read
Слушать

Зелена елегія

Стільки минуло вже днів, полотном забуття їх накрито.

Нині вже інший є світ, може, зісталось клейно.

Іноді вийму старий, запорошений з віршами зшиток,замкнений в шафі від літ.

Так, це було вже давно.

Наша гімназ’я стояла на схилі малого узгір’я,жовта дорога вела просто до річки униз.

В осені день кучерявий дощем тут приїхав із гір’я:всюди лежала імла, в вухах тріщало, мов хмиз.

В сивій задумі присіли кицьком почорнілі доми татяжко схилили руді, гонтові, темні чуби.

Вуличка сміттям обросла, мов мохом, літами немита,скривлений з віку й біди – комин, мов бляха труби.

Річка в долині віддихала холодом.

Запах води плив,гори нагадував й ліс.

В літеплий день веснянийхвиль каламутних із-під льодового покривала виплив,разом із кригами ніс перші дітвацьки ще сни.

Неба півколо та жовтий шкільного городу ромбоїд,пліт із широких делин, кілька зелених смерек,с’юксів ватага малих у завзятім розігріта бої,тінь уподовж деревин, від баркана впоперек.

Промінь заблуканий нишпорив похапцем по коридорі,сонця усмішка рясна рідко впадала углиб.

Тихо весна заглядала в віконця мутні, непрозорі,в серці співала весна, краща від цьої з-за шиб.

Під абажуром з бібулки зеленої полумінь маявв нафтовій лампі малій, буцім хотів би втекти.

Хлопець, похилений в захваті, німо над книжкою Маямріяв про безкрай землі, про невідкриті світи.

Пташка співала мальована на паперовій тапеті.

Тихо проходив тут день кроками сірих годин.

Мухи дрімали в задумі в кутку на старім табуреті,а на підлогу зі жмень вилетів сон не один.

Понад дахами – хмарин розіп’ята муслінова верша,провесна, таловина, шуми далеких сосон.

Наче весни усміх перший є вірш і дівчина перша;спомин – роса весняна, щастя забутого сон.

Вечором місяць – на стелі неба завішена лампа.

Срібний на хмарі пожар, срібний на місті муслін.

Гомін пісень у заулку об стіни, мов краплями, ляпав,жалісний бренькіт гітар, вривчастий спів мандолін.

І кучерявилась просива курява над половимиміддю стрічками доріг, що відлітали до гір.

Спомин тих днів, мов джерельна вода, не раз душу вже вимив,вчора, тепер і торік був як потіха й докір.

Час проминув молодечих пригод, і змаганнів, і бесід.

Вже протікає до дна, вже щораз глибше полин.

Знаю тепер вже, що кожного серце окремий є всесвіт,кожного правда одна, правда зелених хвилин.

0
0
22
Give Award

Антонич Богдан-Ігор

Антонич Богдан-Ігор. (5 октября 1909 — 6 июля 1937) — украинский поэт, прозаик, переводчик, литературовед. Автор стихов: Голос моря (з Ярослава …

Other author posts

Comments
You need to be signed in to write comments

Reading today

Ryfma
Ryfma is a social app for writers and readers. Publish books, stories, fanfics, poems and get paid for your work. The friendly and free way for fans to support your work for the price of a coffee
© 2024 Ryfma. All rights reserved 12+