Ранок блиснув.
Сонце, мов червона цегла,покотилось бляхою дахів.
Ранок тіні й мрії розгорнув і знаглапіснею возів прогомонів.
Знову перекреслить неба синь безмірнузір падучих лінія крива.
Місто дивно біле, майже неймовірнез мли, немов з уяви, виплива.
Тільки цей куток ще тінню обійнятий,скрипка, струни обвільнивши, спить.
Сонна тиша, лиш перо дзвінке й крилатепо папері, мов стріла, дзичить.
