Людина

1 Ніч темна, олив’яна, зимна, люта, чорна,лиш вітер обертає хмар важенні жорна.

Лиш срібна смерть іде в садиби на жнива,й кугикає кугач, лулукає сова.

Мов кінь, в розгоні вихор перед прямом брамистає, й скрегочуть ланцюги й дубові трами.

Та рвучий подув торсає похмуру тінь,що сволоком втекти не хоче в далечінь.

Як сяйво місяця з-за хмари піднеслось,бач: перед брамою стоїть самітний хтось.2

Незнаний приятелю мій, навіщо ждеш,задивлений в покрівлю хмурих, сивих веж?

Навіщо неспокійний зір підносиш

Я жду, бо замкнене за брамою є

Як довго, гей, як довго, сірий друже, ждеш?

Чи день, чи два, чи три, чи, може, тиждень

Не тямлю вже, як довго; від безвічних літ,вже відколи колишеться на осі

Скажи твоє імення, брате мій, що ждештак довго, довго, цілий вік безмеж,що навіть згорбилась тобі з утоми спина.

Скажи твоє йм’я!” —

Моє ім’я… людина”.