Корчма

Похилі чола,похмурі очі,розпука гола,мов свердлом, точить. Тривожний голосшепоче стиха,та зір навколошукає лиха. Тривожні очі:німим що буде? І серед ночіблукають люди.

Дубове листя, терези купців, цигани,щоденний гамір і щоночі вічні зорі. Життя, що найтрудніше із мистецтв. Доганаза кожний зайвий день. Жде ніч — суддя суворий.

І зір розтратниця — зла ніч і день сліпучийрозтратно твореним і нищеним Чергою явищ неповторних в світу кручізростання й проминання сплетені суцільно. Вирує квітний дощ, бацилі, світло, птаство. Коли в дня гаморі хвилину знайдеш…

Ще гори куряться від снігу,сім стріл неначе сім пісень,і юнака вітає деньокриленим найменням: Ігор. Горять скрипки в весільній брамі,на ній стобарвний прапор дня. Іду в захопленні й нестямі,весни розспіваної князь.

Йде дощ малин. Племена бджіл шаліють. Струни світлапоторгані. Приїхали посли з золотоморя.

Надходить буря. Сиві вільхив тривозі туляться до себе. Щоб відідхнути, просить пільги,хоч на хвилину, в багрі небо. Мов стовп, піднявся вихор тричі,і сяють блискавки, аж макичервоні сплющують зіниціі клоняться хорунжим ляку.

Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюетитяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюремі в’язнів по ночах відвідують коханки і комети,і місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром. Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям…

За греблею трьох днів і трьох ночей, де вир закляклий,безодня зелені в півсоннім півбутті безкрая. Прив’язані до пнів, попутані вітри й бог лякустолиций, хитрий бог, що все нове обличчя має. Приземні блискавиці-змії сковзають…