Золотоморе
Йде дощ малин.
Племена бджіл шаліють.
Струни світлапоторгані.
Приїхали посли з золотоморя.
Квартет долонь — два спутані акорди.
Мряки мітли.
В червоний ягід дощ в’їжджає білий кінь.
Про зорімовлять посли, та їхня мова нам незрозуміла.
Колись давно співала неня про золотоморе,підводне царство, де ночує сонце в білих віллаху зливі світла.
Їде віз — колеса сьомизорі.
Це від’їзд дня.
Струна долоні грає.
Тихне в стиску.
Червона молодість малини звільна попеліє.
Поволі входиш в сон, немов вертаєшся в колиску,перина моху на постелі лісу.
Тіні віял.
В устах зорі тростина флейти.
Ніч квітчає чола,законам пристрасті слухняні.
Дуб святий.
Мчить ланя.
Лежиш на хутрі ночі тепла й вірна.
Мудре коложиття довершено.
За смерть сильніше лиш кохання.24 травня 1936
Антонич Богдан-Ігор
Other author posts
Фіялки
Фіялки й телефонна трубказаворожливим сяйвом кличе,і місяць, мов червона губка,змиває попіл дня з обличчя Слимак з ебену, темна мушляі вухо ночі — лійка чорна,і пахощі духмяні душать,мов пальці на кларнеті горла З очей фіялок смутком кри...
Півень
Зоря майнула, мов стріла,неначе іскра, пісня згасла,і тільки з мокрого зелароса краплинками сплила,мов слово, чиста й ясна Вже обріїв зігнувся рівеньу круглу смугу обруча,і ніч почала вже кінчатись,неначе ватра, догоряти Ось ранок синім ...
Автопортрет
Я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені” Я — закоханий в житті Привітання життя” З першої книжки
Об’явління
Я ждав так довго, я ждав на хвилю ту,як врешті зрозумію життя таємний глузд,зів’ялий лист незнання, мов буря, розметуі роздеру безвісність, мов плахту, нагамуз Землі закриту книжку в обгортці синій небаз дрижанням від напруги руками розгорну<...