Хоча лежачого й не б’ють,
То і полежать не
Ледачому.
Тебе ж, о Cуко!
І ми самі, і наші внуки,
І миром люди прокленуть!
Не прокленуть, а тілько
На тих оддоєних щенят,
Що ти щепила.
Муко!
Муко!
О скорб моя, моя печаль!
Чи ти минеш коли?
Чи
Царі з
Тебе, о люту, зацькують!
Не зацькують.
А люде тихо,
Без всякого лихого
Царя до ката поведуть.20 октября [1860,
Петербург]
