Так гарно ти снилась мені:
Не руки, не очі, лиш голос,
Лиш голос, як день у вікні,
Як вітру знадлива голість.
Наче в блакиті зоря,
Ти в слові замерехтіла.
Зринали, як блиск янтаря,
Згини твойого тіла.
Зринали й зникали
Хвилею золотою.
І серце хотів я
Тим світлом і чистотою.
Раптом – пробудження грім.
Де ж ти пропала, ноче?
Метелик у серці
Вогкими крильми тріпоче.***
