В захваті літньому крила блаженнісрібло вихлюпують з світлих дзеркал,і розвивався голос зелений,ніби сам янгол мене покликав.
І озираєшся: тут я!
У полі!
Зором суцільним і слухом вже став,мов рознизалися обрійні колаі позосталась одна висота.
Лопнула плівка, що об’єм тримала:ти розповсюдивсь, і світ розволіксь,розпорошилися крові корали,зелень зі світлом змішалася
Де ти? — У відповідь голос: — Повсюди!
В кожнім відтинкові, в крапці життя:срібно тріпочуть жайвори в грудях,з небом триває солодке злиття.— Хто ти?… — Луна звідусіль: — Безіменні…— Нащо ж обмежувать захват і час?— Щоб пам’ятав ти всякчасно про мене —з пилу тебе сотворю ще не
Вихором будеш гулять по дорогах,порохом теплим з-під срібних
Серце кольнуло: ніде… і нікого…ти ж до дороги немовби приріс.***
