Поїдемо удвоє по закляте руно.
З долоні вітру, що прощався з нами, грудкапогаслої зорі упала, мов дарунок.
Вперед!
Сім миль кохання і остання — смутку.
В завії образів поезія і буря.
Дороги стрічка зв’язана у сонця вузол.
Клонюсь тобі, о пані кучерявих куряв,що дзвониш диском літ, струнка епічна музо!
Два коні з снігу й піни й дно кохання темне,моє життя взяла ти в пальці, мов балончик,і аж на п’ятій милі спочиватимемона лопуховім листі молодого сонця.
Лілеї з молока і співу над проваллям,де кубляться й булькочуть сонні трясовини.
Ось восьма миля смутку і уста, що палятьхмільніше від зорі й коротше від хвилини.8 січня 1936
