Ні змістом образу, ні висотою звукатебе не визначить, не вичитать зі слів,кут розімкнути, розломивши руки,зір розчахнути широчінню
О про-сто-ро-бла-га-бла-ки-бо-лю-ча…самовагома… ніби пух кульбаб…на видноколі в дзеркалах летючих,в лелечих зблисках, в захлинаннях жаб…в гніздечках крапель, у відбитку хвилі,в одсирілім безлюднім
Переліки усіх прикмет безсилітебе означити, бо ти углибині.
Чорноземи, запечені в гудроні,і жайворята мертві у житах,і кисле листя, яблука ж солоні,і на устах отруйна
Приречена, немовби на погибель,на місиво пекельне в казані,ти вивергаєш з річки мертву рибуі домовини схитуєш на
Суцільний розпад, нищення та тлінняі вимивання вічності з ґрунтів,стирання рис і чоловічих ліній,суспільний вар безликості в
Що вродить на твоїх іржавих нивах?
Осот в’язничний?
Цвинтарний полин?
Бринять дроти, і сурмлять труби криво,смола гаряча виступа з
Повітря скрізь посноване волоссям,день заліпили чорні лушпайки —і тонуть у густому купоросіроз’їдені і землі, і віки…***
