Співчуття

Де ви, грузини, де ж ви, дагестанці?

Чечня розп’ята вже; прийдіть

Поглянути, бо скоро (завтра

І вас розпнуть на крицянім мечі.

Вгородять довгі цвяхи в руки й ноги,

День заридає, мов гірська ріка.

І будете висіти вздовж дороги,

Неначе однодумці Спартака.

Москва криваво ножицями крає

Підрівнює краї, мов бахрому;

Але Спартак за повстання вмирає,

А ви вмрете за співчуття йому.

За співчуття, котре не варте й кулі,

Ми всі загинем, чуєте, ми всі

І ви також, мої брати поснулі,

Мов на подушці, на м’якій сльозі!***