І досі сниться: під горою,
Меж вербами та над водою,
Біленька хаточка.
Неначе й досі сивий
Коло хатиночки і
Хорошеє та
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться: вийшла з
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя,
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе.
А дід сидить,
І усміхається, і
Промовить нишком:
Де ж те лихо?
Печалі тії,
І нищечком старий читає,
Перехрестившись,
Отче наш.
Крізь верби сонечко
І тихо гасне.
День погас,
І все почило.
Сивий в
Й собі пішов
Перша половина 1850,
Оренбург]
