Марку
На панщині пшеницю жала,
Втомилася; не
Пішла в снопи,
Івана сина годувать.
Воно сповитеє
У холодочку за снопом.
Розповила, нагодувала,
Попестила; і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться ій той син
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а
На вольній, бачиться, бо й
Уже не панський, а на волі;
Та на своїм веселім
Свою-таки пшеницю жнуть,
А діточки обід несуть.
І усміхнулася небога,
Проснулася — нема
На сина глянула,
Його тихенько
Та, щоб дожать до л а н о в о г о,
Ще копу дожинать пішла.[13 липня 1858,
Петербург]
