Пам’ять і серце

Від сизого до голубогоодвільгли хмари й дерева,і проступаюча дорогаслідом торішнім ожива.

Листки потрухлі, жовта глиця,насіння з вільхи, будякиі нехолонуча живиця,що капле, капле в дві

В глибоких зморшках зберігаєшорстка кора вологи слід,і моя пам’ять — ні, не маєслідів од проминулих літ.

Свідомість спрямлена до крику,її, мов вітром, продува,проходить простір многоликий,гуде порожня голова.

Кого кохав, конав од муки,і язиком — листком щавлю —зализував сліди розлуки,завдавши серденьку жалю?

Аж страшно, порожньо, неначехтось замість тебе досі живі твою пам’ять не позначив,а тільки серце спопелив.***