“Спливає цегла в глинища з соборів”

Спливає цегла в глинища з соборів,та тінь хреста літає нерозтанно,і погляд підіймається угору,де клен росте розпачливо на бані.

Ти нас відкинувсь?

Ми тебе — зреклися?

Вінча безглуздя храмова руїна.

Зливаються у нуль цегляні числа,—ми ще живі, та мертва вже

Вростає корінь в помисли високі,з руїни духу випиває силу;собор сплива у глинища, як докір,стирчать повсюди арматурні жили.

Чи ж є межа між небуттям та сущим?

Окремить їх лиш лінія питання.

Все стало переходить у минуще,грядущий суд триває до

Гудрон кипить, і дим валує з пекла,і олово стікає в домовини.

Смола повітря будить в горлі клекіті заганяє мову

Триває слід.

І осідають стіни.

Та зір хреста підсаджує угору,де клен росте, тримаючи руїни,—з країни мертвих витікає корінь…***