Спливає цегла в глинища з соборів,та тінь хреста літає нерозтанно,і погляд підіймається угору,де клен росте розпачливо на бані.
Ти нас відкинувсь?
Ми тебе — зреклися?
Вінча безглуздя храмова руїна.
Зливаються у нуль цегляні числа,—ми ще живі, та мертва вже
Вростає корінь в помисли високі,з руїни духу випиває силу;собор сплива у глинища, як докір,стирчать повсюди арматурні жили.
Чи ж є межа між небуттям та сущим?
Окремить їх лиш лінія питання.
Все стало переходить у минуще,грядущий суд триває до
Гудрон кипить, і дим валує з пекла,і олово стікає в домовини.
Смола повітря будить в горлі клекіті заганяє мову
Триває слід.
І осідають стіни.
Та зір хреста підсаджує угору,де клен росте, тримаючи руїни,—з країни мертвих витікає корінь…***
