На захист дерева

Щемить в душі та зрубана сосниця,кигиче їй бездомна синя птиця,прив’ялий запах вітру не втіша:болить душа!

Сльоза не поспіша —прижуреналедь мерехтить скраєчку,у ній відбилисьстовбура кілечки,кілечко сонця і гнізда кружальце,і п’ятеро пташат, що виросли на пальцях.

Болить мені моя неповнота,став на пеньок, та це не висота,пита мене щербата самота:— Хіба існує в світі порожнеча?

Немає сосни, хоч навкруг повнеча.

Від крони в небі, бачиш, ні знаку,і вищий ти думками на пеньку,і погляд глибше вдалечінь сягає.

Проте мене там, світоньку, немає…***