1 min read
Слушать(AI)На захист дерева
Щемить в душі та зрубана сосниця,кигиче їй бездомна синя птиця,прив’ялий запах вітру не втіша:болить душа!
Сльоза не поспіша —прижуреналедь мерехтить скраєчку,у ній відбилисьстовбура кілечки,кілечко сонця і гнізда кружальце,і п’ятеро пташат, що виросли на пальцях.
Болить мені моя неповнота,став на пеньок, та це не висота,пита мене щербата самота:— Хіба існує в світі порожнеча?
Немає сосни, хоч навкруг повнеча.
Від крони в небі, бачиш, ні знаку,і вищий ти думками на пеньку,і погляд глибше вдалечінь сягає.
Проте мене там, світоньку, немає…***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Хвала звуку
Куди спішити дереву чи квітці Підносить зріст угору, наче східці,насіння слів і захвату пилокна висоту довершених думок Лускою риба пломінь віддзеркалить,щоб ми, йдучи, ніде не спотикались,аби усі від надміру чуттяне перейшли на лінію жи...
З циклу «Казахський альбом»
1 Оголюються ребра Алатау,збігає сніг водою з висоти,все вище й вище виповзають трави,все далі й далі відхлинаєш І холод розростається у грудях,і обрій відгинається, мов віть,і скочується погляд за безлюддя,за вінця дня та всіх тисячоліт...
Порох
В крупинці кожній — прах життєвий;і перехрестя всіх віківв істоті кожній, в кожнім дневівся сума проминувших днів… і Минулого не підрихтуєшсвоїм теперішнім Потужно б’є життєвий струмінь,та смертно гаситься Нема ні виломів, ні щілин,...
Компенсації
Горить на вітрі жаромкалина край вікна,крізь ополонку в хмарах —блакитна глибинапросвічує, як очіу неньки на лиці Повітря аж струмкоче —прозорі пухирцівсе тіло обліпили,занурене в блакить Всі смутки відлетіли І необтяжно жить
