1 min read
Слушать(AI)Шістнадцять рядків про дощ
Таких крейдяних хмар не бачив я давно:вони громадно йшли на сплющене вікно.
Чи втрима рами криж, в якому скалки склатернинами стирчать, придатні для чола?
Зсувалися шпилі, мінився колір хмар,розверзнуте нутро вниз вивергало жар.
І попільнястий грім, огромлюючи слух,хитав колоду бджіл — хитавсь вощаний дух.
І хвиля налягла — аж скособочивсь дім,і голос я учув безпристрасний: — Ходім!..
Я падав чи летів, бо кам’яним вже став,до хмари всім єством завмерлим приростав;не відчував, не бачив, не рухавсь — кам’яніві тільки німоту повчально розумів.
Крізь тріщини раптові просочувався грім,була то пам’ять крові — я чітко розумів…***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
На кону
Вві сні остережений встав я, забувшипро пташку, що билась у вікна крильми,забув і про збільшену шибкою душу,збудився і світлом видіння розмив І день я прожив, як у п’єсі Шекспіра,слова виголошував мудрі й чіткі,і чув, що за мною полює рапіра,...
За мотивами «Ворона» Едгара По
Переінакшив все минуле:тепер тебе там не було Був гайворон замість зозулі,та й то лише з одним крилом Був степ, напоєний вітрами,і спис, засторчений в блакить,—і нас вже не було між нами,була якась тривала мить…— Стривай… Але ж було мину...
Сліди
Вийшов — дорога гуляє сама по собі,перепочивши при ярій вербі,в землю пустивши мичку коріння,щоб запастися довгим терпінням Глянув: дорога струмує піском,не перейняти її батіжком —з яру на гірку, з шпилю в яроквіється весело пилу клубок ...
Полинова сутінь
Дише степ і теплом, і росою краплисто,і тоненький вітрець у обличчя свіжить —і темнішає сад, і злипається листя,і остання бджола в сонний вулень летить І останні ймена повертаються в губи,і тебе я гукав, та відлунку не мав Чи загускло по...
